«Надійшов вересневий час – сім погод у нас», — мовить народне прислів’я про перший місяць осені, що якраз ступив на поріг разом з першими дзвінками, які сьогодні пролунають у школах.
Свою назву вересень отримав від рослини – вереса, рожево-бузкове суцвіття якої саме зараз починає вкривати соснові бори, торф’яники та піщані пагорби Полісся. Ця назва першого місяця осені закріпилася у нашій мові порівняно недавно, лише на початку 20-того сторіччя. А до того, в кожному регіоні України він називався по – своєму, зокрема, зарев, маїк або ж сівень.
Давні ж українці взагалі називала вересень «ревун», від оленів та лосів, які саме о цій порі влаштовують шлюбні ігри. З цього дня колись бралися за копання буряків, бо ж вересніє, то й дощик сіє. А також підмічали: «Вересневий дощ, що почався вранці, довго не йтиме».
У народі 1 вересня вшановували Андрія Стратилата і говорили, що Стратилат «бабиним літом» багатий, тобто, від цього часу починається «бабине літо».
За церковним календарем 1 вересня вшановують мученика Андрія Стратила та і з ним 2593-хмучеників, святителя Питирима, мучеників Тимофія, Агапія і Феклу.
Іменинниками 1 вересня є:
Андрій, Тимофій, Фекла, Агапій і Питирим.
1 вересня відзначають:
День знань
Чи знаєте ви, що:
Виявляється, школа дуже стара. Їй уже понад 24 століття. Стародавні греки називали її «схоле». Якби нам вдалося там побувати, то перша школа видалася б досить дивною. Це було місце, де діти проводили свій вільний час. Щоправда, школу могли відвідувати не всі, а лише хлопчики з вільних родин. Дітей рабів та дівчаток до школи не приймали.
Школи були різні. Спочатку хлопчики ходили до школи, де їх учили читати, писати і рахувати. Потім вони переходили туди, де їх навчали співів, музики і поезії. А завершувалося навчання в спеціальній школі, де готували майбутніх воїнів. Тут юнаки загартовувалися і вчилися володіти різними видами тогочасної зброї. Всі школи були приватними. Кожен власник встановлював свої правила.
Слово «схоле» спочатку означало «затримка», потім — «заняття у вільний час». Далі цим словом греки почали називати читання, а ще пізніше – лекцію.
На українську землю школа прийшла тисячу років тому. І була вона дуже схожою порядками на давньогрецьку. У ній так само вчилися тільки діти заможних людей і учні так само піднімалися сходинками наук.
Цікаво, що проблема писемності давніх українців залишається недостатньо дослідженою. На сьогодні відомі лише піктографічні знаки типу “черти” та “рези”, однак можливі й інші носії інформації (протокирилиця тощо). Лише їх наявність може пояснити швидке сприйняття в Русі-Україні європейського кириличного письма (за підрахунками Б.Сапунова у ХІ ст. в містах Русі було до 5% писемного населення). Швидше за все, кирилиця стала для місцевого населення просто новим різновидом письма.
