Давньоруські мечі Х ст. зберігаються у залі №7 Черкаського обласного краєзнавчого музею.
Меч був найбільш спеціалізованою й ефективною зброєю. У нашій країні він став військовою емблемою та державним символом і у такому значенні неодноразово згадується у літописах.
facebook.com/archeology.ck
Відомий вчений Дмитро Анучін писав: “З усіх видів озброєння, меч, як зброя наступальна, безумовно, відігравав у давнину найбільш значиму роль. Це була привілейована зброя вільного воїна, яка найбільше цінувалася і врешті-решт вирішувала результат бою”. Технологія виготовлення мечів була однією з найбільш досконалих.
Мечі робили із високоякісної сталі, леза загострювалися з обох боків; між ним і руків’ям насаджувалося перехрестя. Конструктивно меч складався з широкого двосічного, досить важкого клинка і короткої рукояті (крижі). Кожна плоска сторона смуги клинка називалася голомень або голомля. На голомені майже завжди робили одну широку або кілька вузьких жолобчастих виїмок-долів, які у просторіччі часто називали “жолобками для стікання крові”, “кровостоком”. Однак, це не так. Їх поява була великим кроком вперед у клинковій техніці, вони зменшували вагу леза. Завдяки долу клинок міг бути довшим, не перевантажував руку надмірною вагою. Вістря меча, який не був розрахований на колючий удар, як правило, було тупим, а іноді навіть просто заокруглювалося.
Мусульманські автори у своїх історичних хроніках описували мечі русів, називаючи їх страшною зброєю. Вони стверджували, що руси постійно носять мечі при собі, бачать в них засіб для існування. Ібн-Даста писав: “Якщо у кого-небудь з них народжується син, то він бере меч, кладе його перед новонародженим і каже: “Не залишаю тобі у спадок ніякого майна, а матимеш лише те, що здобудеш собі цим мечем”.
Зброю князів і прославлених героїв намагалися зберегти і вважали символом непереможності.
Мечі з колекції Черкаського краєзнавчого музею датуються обидва Х ст. та мають довжину 91 та 89 см.
facebook.com/archeology.ck
У довшого меча верхня частина рукояті складається з напівокруглого навершя, яке кріпиться до основи заклепками. Навершя меча декоративно розділено на три частини двома врізними лініями та оздоблене плакіровкою жовтуватого кольору, сліди якої ледь збереглися.
Знайдено меча випадково у річці Дніпро неподалік тодішнього Черкаського цукрового заводу у 1966 році під час роботи земснаряду та передано до фондів музею громадянином Тупельницьким.
Другий меч, на жаль, невідомого походження. Він пережив у фондах Черкаського музею німецько-фашистську окупацію 1941-1943 років, але її не пережила супровідна фондова документація цінного експоната, тому поки що тут не можуть уточнити автора, час і місце унікальної знахідки. Верхня частина напівкруглого навершя меча, його основа та перехрестя зберегли рештки інкрустації із мідного та срібного дроту.
Виготовили мечі, ймовірно, у відомому з давньоруських часів центрі ковальства, видобування та виплавлення заліза із болотяної руди – містечку Залізьки (нині – затоплене Кременчуцьким водосховищем село Залізьки Золотоніського району, яке знаходилось неподалік залізничної станції Панське, що розташована на дамбі через Дніпро).
facebook.com/archeology.ck
Хто володів колись нашими мечами, цією грізною зброєю? Скільки поколінь відважних воїнів боронили рідну землю від ворогів, тримаючи у руках цих вірних залізних побратимів? Унікальні військові раритети, як вартові історичної пам’яті нашого народу, міцно тримають свої таємниці…
