19 років тому три офіцери української міліції – Протасов, Попович, Костенко – та генерал-лейтенант Пукач вивезли в ліс і вбили головного редактора “Української правди” Георгія Гонгадзе.
4 вбивць отримали різні терміни ув’язнення (Пукач – довічне). Ймовірні замовники (Кучма, Литвин) – відбулися важким переляком. Екс-міністр МВС Кравченко, якому підпорядковувалися міліціонери, наклав на себе руки, двічі поціливши собі в голову…
Писав про це 19 років тому, і вважаю, що існує необхідність повторити ще раз. У день вбивства, яке перевернуло хід історії України, Георгій Гонгадзе мав бути в Черкасах.
За кілька тижнів до того я з колегою Андрієм Лубенським запросили його взяти участь в телевізійній програмі “Медіа-клуб” на черкаській телекомпанії “Альт”. Запрошення було прийняте.
І 13 вересня 2000 року зустрівся з Георгієм у Києві, в приміщенні одного з парламентських комітетів. Я брав для програми інтерв’ю у Олександра Мороза (екс-спікера ВРУ). Георгій зайшов до Мороза в обумовлений час, щоб обговорити деталі програми.
То була звичайна ділова зустріч, і лише вбивство Георгія – причина того, що добре пам’ятаю нашу розмову.
Найголовніше…Переді мною сидів енергійний, веселий, дотепний, професійно цинічний колега.
-Я працював прессекретарем у Наталії Вітренко (лідер Прогресивно-Соціалістичної партії України) та Анатолія Матвієнко ( партія “Собор”, надзвичайно “права” на той момент партія), – розповідав Гонгадзе.
– Щось не поєднується – ліві радикали й праві…, – прокоментував я.
– А було цікаво)) Посварився і з Наталкою, і з Анатолієм…
Ніякої “аури смерті” над головою Георгія не було. Жодних апокаліптичних реплік і чогось, що хоча б опосередковано можна було б пов’язати з трагедією, тоді не почув.
Але було таке: “…Знаєш, – сказав Гонгадзе. – Усім відомо, що в мене є ворог – Олександр Волков (на той час – народний депутат, людина, наближена до тодішнього Президента Леоніда Кучми; Волкова тоді називали “директором парламенту” – за значний вплив на кулуарне життя Верховної Ради ). І Волков – запорука того, що зі мною нічого не станеться. Бо всі тоді подумають на нього…
Через день Георгій зателефонував і сказав, що 16-го бути в Черкасах не зможе. Слід терміново їхати до Криму. Але 16-го вересня увечері “орли Кравченка” викрали його на бульварі Лесі Українки…
Жахлива смерть Гонгадзе позбавила мене найменших ілюзій щодо професії й політичної еліти України.
Можна просто так стати “сакральною жертвою”, епізодом в багатоходовій комбінації і бути по-звірячому вбитим генералом міліції. Й валяти дурника будуть усі – президент, спікер парламенту, Генпрокурор, міліція та СБУ. Тобто, ті, хто обороняють і гарантують твої права в державі…
А той, хто піднявся на вбивстві Георгія, через 18 років буде по-дружньому тиснути руку Кучмі.
Цим панам байдуже ваше життя. Щось станеться – ніхто не допоможе. Слухатися інтуіції, не лізти на рожон і думати на кілька ходів вперед – це максимум того, що може зробити для своїй безпеки журналіст в Україні.
А Кучмі, Литвину, Луценку, де б вони не появлялися, слід говорити в обличчя тільки одне слово – Гонгадзе…
Віктор Борисов, журналіст
