Як відомо, наша команда “Рідної країни” має низку проектів “Твій Шевченко”.
От і нині ми провели толоку на території Будинку Шевченка на Пріорці в Києві, де вже відновили криницю, висадили фруктовий сад, упорядкували територію, а днями передали Музею “Кобзаря” в Черкасах наші “Шевченківські” та “Українські” щорічники для просвітницької діяльності.
Але сьогодні про інше – про малоросійке чиновництво та владу, які й за життя Шевченка і нині, ненавиділи і боялася його.
Я умовно, називаю їх всіх “табачникови”!
Справа в тому, що був реальний Черкаський справник Табачников, який зірвав придбання Шевченком землі для будівництва омріяного будинку на “рідній, любій Україні” та спричинив його арешт. Тарас мав сидіти у вологому підвалі поліцейської управи Черкас та місцеві купці брати Цибульські дали хабар Табачникову – 500 рублів і золотий годинник аби дозволили Шевченку сидіти не в льосі, а квартирувати у їхньому будинку (про це розповідає родичка поета, директор Музею “Кобзаря”, який розміщено у тому самому будинку Цибульських, Ольга Михайлівна Шарапа).
Отож, перебуваючи в Черкасах Тарас Григорович мав щодня ходити в поліцейську управу – щоб “відмічатися”! Згодом Шевченко згадає незлим тихим словом Табачникова у своїх листах: “…як побачиш собачого сина черкаського справника Табачникова, то заплюй його собачу морду, як таку гнустварь земля носить!” чи “згадую собачого сина черкаського ісправника Табачникова…”
Але про попередників доволі. Скажу про сучасне чиновництво і можновладців.
За 5 років перебування при владі Яценюк, Гройсман і Порошенко жодного разу не побували в Моринцях, Керелівці чи Каневі.
Лише за кілька днів до виборів Порошенко виступив на мітингу в Каневі і далі полетів гелікоптером над розбитими дорогами до Черкас. За 5 років влада не профінансувала жодного Шевченківського проекту, а сумновідома історія “як Марина Порошенко ЗАПОВІТ читала” згадується канівчанами досі!
Що ж влада нинішня:
– про недобудований Міжнародний Шевченківський центр в Каневі – ні слова;
– про невідреставрований Театр Шевченка в Черкасах – ні гривні;
– про відсутність нормальних доріг в Моринці, Керелівку та Канів – тиша…
Уявити важко, як владні малороси цитуватимуть Кобзаря і триматимуться його світоглядних настанов?!
Так і складається, що минулі та нинішні “табачникови” навряд чи гідно шануватимуть нашого Шевченка.
Тож ми самі мусимо не забувати, шанувати і пропагувати нашого Духовного Батька і лише тоді:
“…забудеться срамотня,
Давняя година.
І оживе добра слава,
Слава України!”
Микола Томенко, керівник Громадського руху “Рідна країна”
