Вона стояла біля дверей Маньківського районного суду ще з сьомої години, хоч судове засідання мало відбутися о дванадцятій. Стояла й дякувала Богу та добрим людям, які допомогли добратися сюди їй, незрячій, із Кутів — одного з найвіддаленіших від районного центру сіл, в яке рейсовий автобус заходить о п’ятій ранку. Запізнишся, не доведи Господи, на нього, і вже до вечора ніяк не виберешся звідси. Тому й поспішають селяни, які мають вирішити якісь справи у Маньківці, ще вдосвіта на автозупинку, аби повернутися додому аж надвечір. Так і вона.
Але коли інші, відвідавши ту чи іншу установу, не проминуть нагоди походити по магазинах чи й побазарувати, то таке задоволення не для Валентини Пронь-Гоєнко. Для неї, інваліда першої групи по зору, дорогу перейти — і то вже проблема. Тож, схилившись на стіну, терпляче чекає судового засідання, на якому мають розглядати справу про стягнення з неї, як ішлося у повістці, «надміру виплачених сум пенсії».
Ох ця вже пенсія! Пригадалося, як проводжали 14 лютого 1998 року її та ще сімох ветеранів колгоспу імені Фрунзе на заслужений відпочинок. У переповненому залі сільського клубу вони були в центрі уваги, їм бажали всіляких гараздів та міцного здоров’я. Та чомусь не судилося збутися тим побажанням. Обступили зо всіх сторін хвороби Валентину Олексіївну. До цукрового діабету з 1995 року додалося ще добрих півдесятка болячок. Та найгірше — майже втратила зір. А тут ще управління Пенсійного фонду України в Маньківському районі заявило про свої претензії: 2012 року в ході перевірки контрольно-ревізійним відділом щодо обгрунтованості видачі документів, на підставі яких були призначені пенсії відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС», виявилося, що «станом на 1 січня 1993 року вона не проживала та не працювала в зоні посиленого радіологічного контролю чотири роки». Хоч одна з даних Пенсійному фонду довідок стверджує, що — проживала. Та чи могла інвалід по зору прочитати, що в довідках? Звідси й «надміру виплачені суми пенсії». Хоч Валентина Олексіївна тривалий час жила й живе по сьогодні в Кутах — одному з кількох сіл Маньківщини, які належать до четвертої Чорнобильської «зони».
Допоки жінка, маючи досить поверхове уявлення щодо існуючих законів, виясняла, хто і як подавав чи то правильні, чи то неправильні документи і оформляв її на пенсію, минув не один місяць. Розібратися ж навіть у наданих їй довідках було нелегко. Так, згідно з довідкою, виданою виконкомом Кутівської сільської ради, вона була прописана в Кутах з 25 січня 1990 року, але поряд із тим в книзі обліку розрахунків з оплати праці тамтешнього колгоспу імені Фрунзе значилося, що зарплату в цьому господарстві вона отримувала з… 1989 року. Вимагали уточнення й деякі інші документи. Тим часом управління Пенсійного фонду в Маньківському районі звернулося в районний суд з позовною заявою, в якій йшлося про повернення Валентиною Пронь-Гоєнко «надміру виплаченої пенсії».
Судом, що відбувся 8 жовтня 2012 року, в задоволенні позову було відмовлено. При цьому суддя виходив із того, що (цитуємо дослівно) «відповідно до ст. 50 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку. Проте позивач не надав жодного допустимого чи належного доказу, що підтверджує саме факт зловживання з боку відповідачки, як і не підтверджено факту подання страхувальником недостовірних даних».
Більше того, як ішлося далі, суд вважав відповідачку «особою, яка належно виконала всі умови щодо оформлення та отримання виплат, оскільки, як встановлено в судовому засіданні, на що не заперечували сторони процесу, відповідачка на момент оформлення та подальших виплатах не знала і не могла знати, що вона не має права на дані виплати, оскільки це право було підтверджене відповідними письмовими документами, виданими відповідними органами у встановленому порядку з додержанням відповідних форм даних документів, на основі яких були оформлені та виплачені спірні кошти. Тому в діях відповідачки суд не вбачає жодних протиправних дій стосовно оформлення та виплати спірних коштів, що дає підстави вважати на відсутність підстави застосування норм ст. 50 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» до відповідачки в зв’язку з відсутністю в її діях будь-яких встановлених у законному порядку зловживань, у тому числі й подання завідомо недостовірних даних».
Перепрошуємо читача за надто довгу цитату, проте, як мовиться, з пісні слова не викинеш. Тому вважаємо за необхідне навести тут і заключне рішення суду: «Відповідно до ст. 1215 Цивільного кодексу України, не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата й платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутністю рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача».
Здавалося б, усе зрозуміло. Проте управління Пенсійного фонду, не погоджуючись із таким трактуванням, подало апеляційну скаргу до Київського апеляційного адміністративного суду з проханням скасувати постанову Маньківського райсуду та прийняти нове рішення. Хоч якихось нових доказів для підтвердження своїх вимог не подало. Тож колегія столичних суддів, зважаючи на те, що за загальними правилами відшкодування шкоди покладається на особу, яка її завдала (в даному разі такою особою визнавався страхувальник, що надав недостовірні відомості), й прийняла ухвалу залишити без задоволення апеляційну скаргу.
Це було в жовтні минулого року. Та через якийсь місяць управління ПФУ в Маньківському районі звертається з касаційною скаргою вже до Вищого адміністративного суду, зазначаючи при цьому, що рішення обох попередніх судів «є протиправними та такими, що суперечать нормам матеріального права України». І знову — безсонні ночі, нервові стреси, загострення хвороби, в результаті чого їй уже й із хати важко було вийти. І все ж Валентина Олексіївна, зібравши останні сили, таки добилася до столиці. Про свої поневіряння по Києву вона не може згадувати без сліз. Добре, що врешті зустріла чоловіка, який довів її до приміщення суду, а там уже як могла доводила свою правоту.
І ось наступний етап судової тяганини — розгляд її справи в Маньківському районному суді. Знову в районному. З чого починалося, тим, виходить, і закінчується. Але на чийому боці буде тепер закон? Що може додати вона до вже сказаного раніше?
З тими думками й дочекалася початку судового засідання. Та суддя повідомив, що представник позивача не з’явився на суд і слухання справи переноситься на інший час.
— Значить, знову доведеться мені добиратися сюди? — запитала, тамуючи сльози. Та вони вже борознили її обличчя.
— То, може, напишете заяву, аби справа розглядалася без вашої участі? — запропонував співчутливо суддя.
— Як же я можу щось писати, коли нічого не бачу? Лише дякуючи добрим людям добилася сюди, — ділилася своїм, наболілим. — Наступного разу навряд чи вистачить на це в мене сил. І чому, скажіть, я повинна відповідати за когось, хто допустив помилку в моїх документах?..
І не бачила, що ніхто не слухає її. Заклопотаний суддя, який мав цього дня ще кілька судових засідань, прямував до виходу. Секретарка, не піднімаючи погляду, мовчки збирала зі столу папери…
***
Маньківський районний суд, який відбувся вже пізніше за присутності представника позивача, знову відмовив у задоволенні позову. Проте Валентина Олексіївна не впевнена, що після цього управління Пенсійного фонду повністю відмовиться від своїх претензій до неї.
За коментарем редакція газети звернулася до головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області. І отримала таку відповідь за підписом першого заступника начальника головного управління Світлани Зінник.
«Заяву та документи на призначення пенсії Пронь-Гоєнко В.О. подавала особисто. Отже, вона несе відповідальність за їх достовірність.
Оскільки 15.06.2012 комісією Черкаської облдержадміністрації з питань видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у Пронь-Гоєнко В.О. вилучено посвідчення 4 категорії, управління Пенсійного фонду України в Маньківському районі в судовому порядку вирішувало питання про стягнення надміру виплачених сум пенсії.
Захист та представлення інтересів управління Пенсійного фонду України в Маньківському районі при розгляді майнових та інших спорів в судах, за довіреністю начальника управління, здійснює головний спеціаліст-юрисконсульт.
У зв’язку з виробничою необхідністю та неможливістю юристом взяти участь у судовому засіданні 24.06.2014, управління відповідно до ст. 169 Цивільного процесуального кодексу України подало клопотання до Маньківського районного суду про перенесення справи на іншу дату.
Відповідно до ч.1 ст. 38 Цивільного процесуального кодексу України Пронь-Гоєнко В.О. могла брати участь у розгляді її справи особисто або через представника.
Додатково зазначаємо, що 09.07.2014 суд прийняв рішення, згідно з яким у задоволенні позовних вимог управлінню Пенсійного фонду України в Маньківському районі відмовлено.»
