Цими лютневими днями відзначаємо 150-річчя від дня народження Лесі Українки.
Життя і творчість Лесі тісно пов’язані із прославленими черкащанами та Черкащиною. Дослідниця Зінаїда Тархан-Береза, заступник директора з наукової роботи Шевченківського національного заповідника в м. Каневі досліджувала перший приїзд Лесі Українки на могилу Шевченка. Вона знайшла документи, які підтверджують, що Леся Українка вперше прийшла вклонитися Шевченковій могилі в юності, у червні 1891 року, разом з матір’ю та молодшою сестрою Ольгою, коли їхали лікуватися до Євпаторії.
За свідченням сестри, вони добиралися до Канева пароплавом, що їхав від Києва до Катеринослава і зупинилися в Каневі. За народними переказами Леся привезла в подарунок поетові вишитий рушник й уквітчали ним портрет Кобзаря в “Тарасовій світлиці”. Цей рушник вишивала вісімнадцятирічна поетеса разом з Маргаритою Комаровою у 1889 році. І як згадує Ольга Косач, “Маргарита Комарова, поїхавши того літа до когось у гості на Канівщині, одвезла до світлиці рушника”. Вони вишивали його для Шевченкового портрета. На однім кінці рушника було вишито: “Думи мої, думи мої, лихо мені з вами”, а на другім: “Любітеся, брати мої, Украйну любіте”.
Михайло Пономаренко у своїй статті “І Черкащини пам’ять” згадує, що Леся Українка побувала на Чернечій горі разом з Ольгою Кобилянською, про що авторка схвильовано сповіщала батька у листі.
“Другим своїм учителем” з питань літератури Леся називала нашого славетного земляка, видатного українського письменника, театрального і культурно-громадського діяча Михайла Петровича Старицького. Дружня підтримка Лесі була завжди і від Миколи Віталійовича Лисенка, діяльність якого почалася на Черкащині. Він створив ряд вокальних творів на вірші Лесі Українки, поклав на ноти кілька перекладів поетеси.
Худ. Ф. Красицький. Леся. 1904 р.
Композитор Кирило Стеценко створив декілька романсів на слова Лесі. Наш художник – уродженець села Зелена Діброва Городищенського району Фотій Степанович Красицький намалював у 1904 році портрет Лесі Українки. Фотій Степанович, довідавшись про смерть української поетеси у 1913 році, надіслав з Києва телеграму до Сурамі, в якій висловлював співчуття Олені Пчілці: “З жалем в серці прилучаюся до Вашої важкої втрати. Ф. Красицький”.
Леся Українка була добре знайома із онуком поета з Городища Петра Петровича Гулака-Артемовського – Яковом Петровичем. Яків Петрович Гулак-Артемовський був своєю людиною у родині Лисенка. Там часто зустрічався Яків з поетесою, читав її твори, а вона слухала його спів. Немає сумніву, що Леся знала творчість городищенців поета-байкаря Петра і композитора Семена Гулаків-Артемовських.
Цікавою сторінкою літературної географії Чигиринщини є згадка про неї та її людей у писаннях Лесі Українки. Письменниця високо цінувала Богдана Хмельницького. У листі до брата Михайла від 30 листопада 1893 року вона писала: “Ми уложили програму книжечок по історії і розібрали вже деякі “точки програми” – я взяла Хмельниччину”. А це свідчить про те, що Леся була добре знайома з визвольною війною українського народу проти панської Польщі 1648-1654 років і роллю самого гетьмана.
Обізнаність поетеси з Чигиринщиною поглибилася після подорожі її матері до Чигирина у 1899 році. Про свою мандрівку вона детально інформувала дочку. Українка знала і про Чигиринську змову 1887 року.
Як повідомляє уманський дослідник М. Комарницький, у листах української поетеси в грудні 1898 року, адресованих дядині Драгомановій та матері Олені Косач-Драгомановій, письменниця приїздила до Умані у грудні 1898 року, щоб зустрітися з відомим хірургом – професором Берлінського університету Ернстом Бергманом і порадитися з ним про операцію. Дослідник не зміг дослідити, де зупинялася Леся Українка в Умані, але впевнений, що вона зупинялася у своїх близьких родичів.
Хто ж були оті “наші”? – запитує Комарницький, і відповідає “З листування письменниці видно, що тими “нашими” були її близькі родичі – тітка Саша, або Олександра Антонівна Косач (в одруженні Шимановська), сестра батька Лесі Українки і її два сини Павло та Антін Шимановські, які у 1893-1900 роках навчалися в Уманському землеробському училищі.
17 грудня Леся сповіщала Михайлу Павлику про результати поїздки до Умані. Тоді Леся дуже промерзла, поки добралася з вокзалу до центру Умані. Та досвідчений хірург теплим словом зігрів серце поетеси. Він охоче погодився зробити Лесі операцію. Операція правої ноги в берлінській клініці професора Бергмана пройшла успішно. Вона відстрочила смерть Ларисі Петрівні Косач, що дало можливість поетесі написати ще багато талановитих творів.
Останні роки життя Лесі Українки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Померла поетеса в Сурамі на 42-му році життя. Похована на Байковому кладовищі в Києві у 1913 році. Після смерті здійснилися пророчі слова поетеси:
“Як я умру, на світі запалає
Покинутий вогонь моїх пісень”.
