За переказами старожилів Тарас Григорович Шевченко бував в Черкасах ще до заслання…Та достеменно відомо, що поет перебував у місті 1859 року. Сталося це за вельми незвичних обставин.
У травні 1859 року поет виїхав із Петербурга до України. Багато приятелів і знайомих радо зустрічали поета, вважали за честь приймати свого видатного земляка, запрошували в гості. І ця мандрівка була розрадою поетові.
Та була у Тараса Григоровича давня мрія і намір придбати землі і поставити хату. Як згадував його троюрідній брат і свояк Варфоломій Шевченко, «мріяв жити сім’янином».
Липень 1859-го.
10 липня Т.Г.Шевченко у супроводі землеміра й управителя маєтку, неподалік якого хотів придбати землі, відправився на гору Мотовилівщину біля Канева оглянути вподобану ділянку. (Пізніше 1860 року, власноруч розробив проект майбутньої хати). Немов передчував невідворотне і писав до Варфоломія Григоровича Шевченка, свого незмінного порадника і повіреного: «В Петербурзі я не виживу, він мене задушить. Нудьга така, що нехай Бог боронить всякого хрещеного і нехрещеного чоловіка».
Одначе, попри сподівання, 13 липня Тараса Григоровича заарештували «за антирелігійні розмови» і на поліцейському човні доправили у Мошни.
До ЧеркасТ.Г.Шевченко прибув під вартою 18 липня 1859 року. Про це поет писав у пояснювальній записці, прикріпленій до справи обвинувачення:
«….Был я препровождён в город Черкассы, где несколько дней просил г. справника, чтобы он отпустил меня под честное слово в Киев; но он отказал мне в моей просьбе».
Доправили Т.Г.Шевченка до будинку протоієрея П.Л.Марковського, з яким Тарас Григорович заприятелював і прогулювався містом. Марковський був освіченою людиною, знав кілька мов. Однак купці Цибульські довідавшись про Шевченкове ув’язення, звернулися до справника Табачникова з проханням передати арештанта їм на поруки. За чималий хабар Шевченко опинився в гостинному будинку Цибульських.Треба зазначити, що з одним із братів (Юхимом) Тарас Григорович був знайомий ще з Петербурга.
В цьому будинку в 1859 році поет перебував під час арешту під наглядом поліції. Цибульські за 500 рублів і золотий годинник викупили на певний час Шевченка.
Крім житлових кімнат, у будинку був магазин та склади у підвальних приміщеннях. Купці Цибульські були відомими і заможними, поставляли свій крам у маєтки Воронцова, Лопухіних, Бобринських та ін.. Вони торгували кавою, вином, шоколадом.
Саме вони прихистили арештованого Шевченка в Черкасах і з 18 по 22 липня 1859 року поет перебував в родині Цибульських.
Т .Г.Шевченко 20, 21 липня написав дві поезії: «Сестрі» та «Колись дурною головою…»і змалював наше місто у своєму альбомі , виконавши рисунок «В Черкасах».
Як згадували очевидці, коли у Шевченка запитали, чи подобаються йому Черкаси, він подумавши, відповів:
«Місто гарне над Дніпром. Дніпро моя мрія… Недобре ось що: в Черкасах багато бідноти, скрізь жебраки…»
У нашому місті Т.Шевченко записав пісню «Чи бачиш ти дядьку?» («Чи бачиш ти дядьку, що дядина робить, усіх курей порізала, тільки півень ходить»).
Черкаси згадуються поетом і у листах, і у драмі «Назар Стодоля», а також у поемі «Гайдамаки».
22 липня поет залишив гостинний будинок Цибульських. Черкаські приятелі проводжали його до Микитиної гори, й на прохання щось сказати на прощання, поет мовив : «Що вам сказать, хіба що так: через гору Микитину ведуть Варку підтикану. Іде Варка репетує, ніхто Варку не рятує». Цю пісню поет записав у рідній Керелівці. Він ніби іронізував над своїм становищем..
Своїх добросердних знайомих черкасців не забував, які підтримали його в нелегкі дні.
Та надто запам’ятався йому справник Табачников, що був не тільки одним з призводителів липневого арешту, але й ревнивим стражем Т.Г.Шевченка. Про цього служителя закону він написав у листі до М.О і М.І.Максимовичів: «А тепер сижу собі, работаю та згадую собачого сина черкаського ісправника Табашникова. Та іноді мошнянських панночок. Щоб женихи снилися!».
Пізніше, у постскриптумі до ділового листа О.І.Хропалю (управляючий Симиренків у Млієві) в процесі видання «Кобзаря»1860 року, читаємо: «Як побачите T[абачнико]ва, то заплюйте йому всю його собачу морду. Диво мені, що таку подлую, гнусную тварь земля носить…».
Це був останній приїзд Шевченка в Україну.
