Сьогодні – День визволення Києва від нацистів. Тож нині варто ще раз нагадати правду про цей героїчний і трагічний період Другої світової війни.
Якщо вважати визволення Києва складовою битви за Дніпро, то є всі підстави цю військову операцію вважати НАЙКРИВАВІШОЮ В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА. Історики переконують, що за 4 місяці битви за Дніпро загинуло біля 400 тисяч людей, більшість з яких полягла у вересні-жовтні 1943 року на БУКРИНСЬКОМУ плацдармі. Значну частину з них становили так звані «ЧОРНОСВИТНИКИ».
Ілюстративне фото з мережі
ЧОРНОСВИТНИКИ – це молоді хлопці 16-19 років, які за час окупації підросли до призовного віку та чоловіки старшого, 60-річного віку, які були забрані до війська так званими «польовими військкоматами», щоб «змити кров‘ю ганьбу перебування на окупованій території».
Олександр Довженко, який був військовим кореспондентом, з болем запише у своєму «Щоденнику»:
«Ми, визволителі, всі до одного вже забули, що ми трохи ВИНУВАТІ перед звільненими, а ми вважаємо уже їх другорядними, нечистими, винуватими перед нами дезертиро-оточено-пристосуваннями».
Таких «чорних піхотинців» було мобілізовано не менш як 250 тисяч осіб. Назви «ЧОРНОСВИТНИКИ» або «ЧОРНА ПІХОТА» пов‘язані з тим, що вони воювали у домашньому одязі та звісно й без жодної військової підготовки.
Той же Олександр Довженко у своєму «Щоденнику» занотовує таке:
«Усіх мучить думка про нелюдські небачені страждання народу. Розповідають, що в Україні починають уже готувати до мобілізації 16-річних, що в бій женуть погано навчених, що на них дивляться як на винних… Один генерал дивився на них у бою і плакав».
Відомий письменник Віктор Астаф‘єв, який форсував Дніпро в районі Букрина, згадував, що «коли з одного боку в Дніпро входили 25 тисяч воїнів, то на протилежному – виходили не більше 5-6 тисяч». Бої в районі сіл Григорівка й Трахтемирів були такими запеклими, що вода у Дніпрі стала темно-кривавого кольору. Той таки Астаф‘єв писав: «Ми просто не вміли воювати. МИ ЗАЛИЛИ СВОЄЮ КРОВ‘Ю, ЗАВАЛИЛИ ВОРОГІВ СВОЇМИ ТРУПАМИ».
“Правду про трагедію боїв на Букринському плацдармі радянська влада всіляко приховувала. Рішення про створення меморіалу в селі Балико-Щучинка було ухвалено вже за Брежнєва і його відкрито було в 1985 році. Лише в одній братській могилі цього села поховано 3 316 бійців. А скільки їх заховано по лісах і ярах чи під водами новоствореного Канівського водосховища!
Ще однією трагедією стала так звана Дніпровська десантна операція. Для підтримки операції по форсуванні Дніпра планувалося десантувати 10 тисяч парашутистів. Однак через прорахунки у підготовці змогли десантуватися лише біля 5 тисяч вояків й лише 5 відсотків з них на визначену територію. Загалом не менш як 3,5 тисяч десантників загинули або потрапили в полон!
Історію трагічних помилок і прорахунків, які обернулися смертями сотень тисяч українців у битві за Дніпро і Київ, від «геніальних і визначних полководців Сталіна, Жукова і Ватутіна» можна продовжувати до безкінечності.
І коли сьогодні депутати з пропутінських партій та їх прихильники понесуть квіти до пам‘ятника Ватутіну в центрі Києва, наша команда вирушить до Трахтемирова та інших сіл Букринського плацдарму, щоб згадати БЕЗІМЕННИХ і ПРАВДИВИХ ГЕРОЇВ визволення Києва від нацистів.
Загалом завдання розповісти УКРАЇНСЬКУ ПРАВДУ про ДРУГУ СВІТУ ми ще не досі не виконали. А кажучи про кровопролитну битву за Дніпро та звільнення Києва варто подумати, щоб у Києві замість пам‘ятника Ватутіну з’явився пам‘ятник ЧОРНОСВИТНИКАМ, які віддали свої життя за звільнення української столиці.
