ukr.segodnya.ua
Екстремальні психологи Державної служби з надзвичайних ситуацій з усіх областей України тиждень працювали у звільненому від терористів Слов’янську. У складі групи перебував і психолог Управління ДСНС у Черкаській області Микола Яценко.
Незважаючи на порівняно невеликий термін перебування у зруйнованому бойовиками місті усі психологи повернулись звідти іншими людьми. Як зізнається Микола, тепер кожному із них потрібна буде тривала психологічна реабілітація.
“Група психологічної підтримки складалась із 21 фахівця, серед яких був і я. Хочу зауважити, що психологи рятувальної служби – це люди загартовані перебуванням в епіцентрі різноманітних надзвичайних ситуацій, мають досвід спілкування з людьми в горі, психологічної реабілітації наших співробітників яким постійно доводиться стикатися зі сльозами, кров’ю та смертю. Проте 6-денне перебування у Слов’янську навіть для нас стало складним випробуванням. Люди там зневірені у всьому, не довіряють ні солдатам, ні правоохоронцям, діти взагалі панічно бояться людей у формі, відразу починають плакати і ховатися у підвал, – розповідає черкащанин. – Хоча мені приємно відзначити, що рівень довіри до нашої служби все-таки навіть там залишається досить високим. Побачивши посвідчення, або форму із написом “рятівник” (а тим паче – психолог), люди відкривали двері своїх домівок і йшли на контакт”.
Як зауважує Микола Яценко, роботи психологам у Слов’янську було більш, ніж достатньо. За день вони обходили кілька вулиць, спілкувались із десятками родин (інколи психологічну реабілітацію проводили 50-тьом людям за день). Окрім надання психологічної допомоги також дізнавалися, які харчі та ліки необхідні жителям звільненого міста, а наступного дня особисто розносили їх по домівках.
“Більшість тих, хто лишився у Слов’янську – це літні люди – пенсіонери та інваліди або ж багатодітні сім’ї, які не мають родичів та знайомих в інших регіонах України. Звісно, психічний стан багатьох далекий від норми, адже й досі на вулицях міста чутно постріли, а нові “розтяжки” з вибухівкою з’являються мало не щодня (незважаючи на посилену роботу саперів, четверо з яких теж черкащани, працівники Управління). Особисто мені найважче було працювати з батьками, адже вони у відчаї і тривозі за майбутнє своїх дітей. Ніхто не виключає можливості, що війна може знов повернутись у їхні домівки”, – коментує Яценко.
Психолог зазначає, що жителі Слов’янська усі, як один переконують, що хочуть жити в Україні, а терористів підтримували в основному алкоголіки та наркозалежні, які під час окупації міста мали безкоштовну горілку на наркотики.
“Частина людей просто психологічно не може “перетнути межу” та змиритися з тим, що звичного для них світу просто не існує. Одну бабусю ніяк не могли вмовити залишити будинок, який от-от погрожував завалитися. Вона все повторювала, що бажає померти разом зі своєю домівкою. Це дійсно серйозна проблема, адже молодь більш мобільна, їй легше переїхати на нове місце і почати все з нуля. Літні люди не бажають покидати осель, у яких прожили усе життя, навіть якщо жити у таких будинках уже неможливо.
Основних зусиль екстремальні психологи докладали для того, щоб повернути жителям Слов’янська віру у те, що ще не все втрачено і вони зможуть повернутись до нормального життя. Як пригадує Микола Яценко, основними питаннями людей були “Коли з’явиться електроенергія?”, “Коли дадуть воду?” і “Коли закінчиться війна”. Нині їх більше хвилюють побутові питання, з посттравматичним синдромом ці люди стикнуться пізніше, як і рятувальники, що нині працюють у зоні АТО.
“І психологам, і саперам, і водолазам, які нині працюють у зоні АТО потрібна буде тривала реабілітація. Це ж стосується і військових. В усіх солдат та офіцерського складу спостерігається небувалий підйом патріотизму, проте війна уже стала для них чимось на зразок гри. Так людська свідомість блокує вплив негативних факторів, проте водночас відбувається втрата інстинкту самозбереження, а така безстрашність зазвичай призводить до трагічних наслідків”…
