dt.ua
Анна ХАРЧЕНКО, громадська діячка, психолог:
— З поганого назву сильний агресивний фон в Україні через події на сході. Хоч це і не особисте, але переживається як щось дуже особисте. Коли — страшно, коли — співпереживаю нашим хлопцям, які там тепер. І невідомо, як це скінчиться. І те, що відбувається, затуляє решту якихось інших неприємних моментів у житті. Тому про особисте навіть не думаєш.
Щодо позитиву, то нещодавно я повернулася з психологічного інтенсивну як практикуючий психолог. Підвищувала свою кваліфікацію і добре проводила час. Це відбувалося в Карпатах. Дуже чудовий захід, прекрасні гори. Я ще жодного разу не відпочивала в такій гірській місцевості: раніше була або за Карпатами, або перед ними. А цього разу база (у селі Татарів Івано-Франківської області) розташована прямо в горах. Враження захопливі. Всі хатки — з дерева, ошатні меблі тощо… Щодня різні краєвиди, все змінюється.
Ще з хорошого і складного водночас — робимо вдома ремонт. Я вже в передчутті, коли ця марудна робота закінчиться і буде гарно. Тому що ми дуже довго відкладали цю справу і, врешті, вирішили зробити. Думаю, що місяць чи два — і основні роботи завершимо. Дуже багато робить коханий. Люблю такі речі — коли щось змінюється на краще, і це видно.
Слава Богу, хорошого більше. Сподіваюся, конфлікт на сході владнаємо і будемо розбудовувати Україну.
Вікторія СУПРУНОВИЧ, футболістка, викладачка ЧНУ ім. Богдана Хмельницького:
— Тихий шепіт хвиль мого рідного Азовського моря. Величне зоряне небо розкішним куполом розкинуте над головою. Солоне повітря, що наповнює силою, мудрістю і бажанням змін. Так у мене завжди асоціювалось літо. Кожне літо. Але не це. Всі ці відчуття були і цього разу, але…
Щоденні новини з місця бойових дій, втрати героїв-захисників. Жорстока війна. В останні кілька місяців багато читала: класиків, сучасників. Не знаю, чи то вже мені здається, але в кожному рядку я бачу паралелі з подіями в Україні.
Нічого в житті ще не змінювало мене так, як останні півроку. Як же по-іншому я тепер дивлюсь на людей, як обираю знайомих, друзів, ставлячи прості питання щодо їхньої позиції. Інколи чую у відповідь страшні речі: їм, бачите, війна заважає бізнес вести або розважатися…
Подорожі для мене завжди були поштовхом до саморозвитку. Після подорожі до аскетичної Скандинавії ще раз переконалася, що успішну країну, націю творять люди, змінюючи себе, зростаючи, звільняючись від комплексів і рабської психології. Пересівши цього літа на велосипед (наважилась на маленький, але вагомий крок), сама наблизилась до цивілізованої Європи. А познайомившись з особливостями європейської освіти, сіла за підготовку матеріалів для своїх студентів-фізкультурників і сподіваюся, що завдяки моїй роботі вони навчаться критично мислити, шукати знання, відірвуться від сухої теорії й наблизяться до потреб сучасного фахівця.
Побувавши на зборах Збірної команди України з футзалу, ще раз переконалась, яким сильним важелем патріотизму може бути спорт. Мені не раз хотілося залишити справу розвитку жіночого футзалу в Черкасах, але зараз я бачу, як це потрібно дітям, як вони ростуть сильними, вільними, мислячими юними українцями. Я вірю, що створений нами перший у Черкасах жіночий футбольний клуб «Енергія» буде успішним центром виховання молоді. Сподіваюсь і на допомогу в розвитку небайдужих людей із сучасним мисленням, що вже зараз розуміють необхідність підтримки саме такої діяльності.
Процес змін і дорослішання триває. Нічого не закінчилось ні для країни, ні для кожного з нас. Інколи ці зміни болючі, але потрібно вчитись. Вчитись переборювати страх, залишати людей, що тягнуть вниз, спочатку навколо себе створювати той світ, який хочеш бачити всюди.
Павло ПРИБІШ, голова Черкаського обласного Молодого Народного руху:
— Останнім часом Черкащина щотижня ховає своїх кращих мужів. Оплакуючи болісну втрату, ми говоримо про ситуацію в країні, про те, що ці хлопці добровільно віддали своє життя для того, щоб ми тут жили в мирі і спокої. З високих трибун чиновники розповідають про безсмертний подвиг воїнів, про сотні тисяч матеріальної допомоги, про тонни харчів, які вони направили в зону АТО тощо. Прості люди теж невпинно збирають допомогу, піклуються про солдатів та їхні сім’ї.
Через усі ці трагічні події ми не помічаємо того, що наші кращі земляки поклали свої голови у східному регіоні заради того, щоб сюди, на гостинну Черкаську землю, приїхали здорові, ситі «переселенці» й диктували нам, як треба жити. Особисто мене обурили факти «переселенського» невігластва. Я пропоную тих, хто поводиться негідно, відправляти назад додому (краще, звичайно, в лавах війська) тому, що саме ці люди найбільше розколюють Україну і створюють образ ворожого сходу.
Людмила ШИЛІМОВА-ГАНЗЕНКО, мисткиня, відома керамічними ляльками-мотанками:
— Для мене вагома подія — пленер, який зараз проходить в селі Мала Білозірка Запорізької області й триватиме до 22 серпня. Організувала пленер «Малобілозерська естетична гімназія-інтернат «Дивосвіт» — уже увосьме. Через події на сході України і завдяки 200-річчю від народження Тараса Шевченка цьогорічний пленер тематичний і наші роботи набувають патріотичного звучання, в тому числі пов’язані з Шевченком.
Раніше пленер завжди був міжнародним — у ньому брали участь, окрім українських митців, поляки, білоруси, росіяни. Але цього року через теперішні події на Донбасі ніхто з іноземців не наважився приїхати. Збиття «Боїнга» поставило тут остаточну крапку.
Тому пленер — це така радісна для нас подія, яка згуртовує митців за роботою над цікавою тематикою. З іншого боку — сумна, тому що у нас неповний склад і багато митців не приїхали.
Тут зібралися митці різних напрямків та різних шкіл. Найстаршому — 69 років, а наймолодший — учень місцевої гімназії, який перейшов до 8-го класу.
До речі, так сталося, що учасники попереднього нашого пленеру сьогодні є учасниками АТО. Так усе зав’язано — мистецтво, Батьківщина…
Запам’яталося вшанування в Черкаському обласному театрі 75-річчя від дня народження Аліма Ситника, котрий працював тут режисером. Я зробила меморіальну дошку. Коли переглянула його «Поминальну молитву», то знову відкрила для себе досконалу класику на тлі того, що в нашому театрі ставляться експериментальні вистави.
