Із цього все починалося минулоріч
Півтора року пройшло з дня події, яка так урочисто тоді виглядала: 11 квітня 2013 року до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка у Каневі висадили 200 молодих дубочків. У цьому заході брали участь представники Канева, Сум, Полтави та інших міст України.
З цього приводу газета ВІКА №16 (квітень 2013 р.) тоді писала: “Залишається лише сподіватися, що Канівська міська влада потурбується про збереження цих 200 молодих дубочків на канівській землі. І про це думати вже слід зараз — не сьогодні-завтра, як зазеленіє трава, поміж нововисадженими дубками з’явиться рогата худоба — люди, як і щороку, випасатимуть тут корів. А на цьому може й закінчитись епопея увічнення пам’яті Кобзаря у живій природі”.
Один з небагатьох дубків, який вижив
І це застереження, на жаль, виявилось пророчим. Там, де у квітні минулого року працювали представники багатьох міст України аби увічнити пам’ять Кобзаря у зелених насадженнях, тепер — пустир. Із 200 висаджених дубочків сьогодні я нарахував аж… 11. Решту — як корова язиком злизала.
Усе більше переконуєшся у ставленні нашої влади до того, що відбувається в місті: цього разу помпезно висадили дубки — наступного дня про них забули. Але ж можна було їх зберегти, принаймні встановивши хоча б тимчасову огорожу в місці їх насадження, якщо вже руки не доходили до того, щоб їх поливати та доглядати…
“Живий пам’ятник природи — Тарасу Шевченку” перетворився в Каневі у “живий пам’ятник неповаги до пам’яті Поета”…
Так це виглядає сьогодні…
