gazeta.ua
“Чувствую боль руками. Люди, защищаясь от него, подсознательно напрягаются. Пациенты говорят, что работаю лучше, чем зрячие массажисты”, — розповідає черкаський масажист Максим Іванов, 28 років. Має від народження 10% зору. Страждає на атрофію зорових нервів. Це не лікується.
Максим працює з 19 років у реабілітаційному комплексі. Між сеансами відпочиває у передпокої масажного кабінету. Тут є крісла, столик та електрочайник.
“Складно було вчитися, бо підручники не можу читати. Вивчив комп’ютер. Знаю, де яка клавіша. Шукаю аудіокнижки. Коли вчився у школі, мама покинула роботу, читала мені, — Максим жестикулює, має доглянуті руки. — У мене чутливі руки. Відчуваю ними родимки, зморшки. Можу визначити приблизний вік людини за станом шкіри. Часто капризують дівчата: “Те хочу, те не хочу. Ой, у мене целюліт”. Ти їй кажеш: “Дівчино, у вас немає целюліту”. Що таке целюліт? Це нерівномірний розподіл підшкірного жиру. Якщо є, рукою відчуваєш, що шкіра не гладенька, не рівномірна”.
Запахи і смаки теж загострені. За хімічними наповнювачами відрізняю натуральне вино від підробки. Слух теж кращий ніж в інших. Дома, коли сусіди сваряться, здається, наче у нас на кухні.
З кабінету виходять колеги Максима — у них закінчилася зміна. На прощання тиснуть руки. Максим добре орієнтується у кімнаті, вміло оминає крісла:
“Бачу силуети людей, можу розрізнити, хто переді мною — чоловік чи жінка. Розрізнити риси обличчя не можу. Прошу пацієнтів у кабінеті називати мене по прізвищу. Є такі, що заходять, стоять і дивляться на мене, але я ж не бачу. Буває, крадуть ручки, креми для масажу. Часто жінки соромляться роздягтися. Зі мною соромляться менше, бо не бачу їх.
Масаж вибрав, щоб постійно бути серед людей. Пацієнти — це вікно для спілкування. Більшість — похилого віку. Такі багато цікавого можуть розказати.
Багато хто запитує, чи курю і вживаю алкоголь. Думають, постійно хвилююся, бо не бачу. То маю курити як чоботар. Хіба можу випити на свято келих вина. З колективом щонайменше раз на рік подорожуємо. Їздили у Пирогово, були у Чигирині. Нас із поганим зором на роботі троє. Я бачу силуети будівель, розмиті зображення. Колеги нам усе описують. Уявляємо з їхньої розповіді”.
Максим Іванов закінчив місцеве медичне училище за спеціальністю “сестринська справа”. Пройшов курси масажу. Знає англійську, вивчає французьку. Неодружений.
“Хотів поїхати на роботу за кордон. У Франції живуть родичі. Там потрібні масажисти у будинки пристарілих і дитбудинки. Місцеві відмовляються від цієї роботи. Стараються влаштуватися на курорти чи у санаторії. Але треба підтверджувати український диплом. Рік навчання у Франції коштує від 7 до 10 тисяч євро. Також платити за харчування і житло. Відмовився від задуму. Міг влаштуватися в якийсь санаторій тут, але в курортних зонах без волохатої руки не обійтися”.
