Дискусія про перейменування вудиці Сєдова на Новопречистенську в Черкасах, розпочата напередодні місцевим журналістом Андрієм Кравцем у відповідь на рішення міської ради, отримала продовження. Свою точку зору сьогодні висловив черкаський історик, археолог, краєзнавець, член топонімічної комісії Михайло Сиволап.
“Тут розгорілася не на жарт дискусія про назву вулиці Сєдова чи Пречистенська. Точка зору поважаного мною журналіста Кравця і його прогресивно мислячих прихильників протиставляється точці зору анонімних недовчених ретроградів-істориків. Ця непримиренна позиція мене дещо здивувала. Позаяк я є конкретним автором саме цієї пропозиції на перейменування (а також цілого ряду інших), то хочу відповісти публічно.
Я не вважаю, що топонімічна комісія помилилась. Ці пропозиції розглядалися роками (з 1992 року), обговорювалася топонімічною комісією різних складів, тричі була підтримана протягом 2010-2015 років. Як і багато інших пропозицій щодо декомунізації, українізації та черкасизації десятків черкаських вулиць не були реалізовані не лише через спротив комуністів і регіоналів, а й через подібні дискусії серед українських патріотів. Це одна з найголовніших причин, чому наше місто й досі є заповідником радянської (не лише комуністичної) топоніміки, за 25 років незалежності в нас було декомунізовано трохи більше 20 топонімів. Одним із завдань черкаської топоніміки є відновлення історичного тла міста, котре було стерте одним махом більшовиками (99% вулиць Черкас) і заміна його стандартним набором назв від “…Москви до самих до окраїн”. Детальніше з напрямками пропонованих перейменувань можна прочитати в “Концепці топонімічної комісії Черкаської міської ради”, прийнятої за основу радою ще у 2007 році і одним з авторів якої мені довелося бути.
Незважаючи на це, з близько сотні вулиць і провулків, котрі Черкаси мали 100 років тому, комісією пропонувалось відновити не більше 24. Але й з них відсіяно різними способами вже третину за тим же принципом, що нині чиниться. Чому черкасці так не люблять свою історію? Ми ж начебто, історичне місто. Тільки що в нас лишилось історичного, якщо навіть ці 2 десятки назв будуть зарубані. Колись, 23 роки назад, зі мною так же воювали за вул.Комсомольську-Смілянську, 13 років я “пробивав” вул.Чорновола замість “всесвітньовідомого вченого” Енгельса. Де тепер ті протестанти?
Я добре знаю, що Сєдов русифікований донецький нащадок вихідців з Черкащини, можливо, навіть мій далекий родич. Але таких вихідців, котрі служили іншій нації дуже багато, а нас, вважаю, повинні цікавити ті, що служили безпосередньо Україні, поклали для неї і за неї життя. А таких у нас значно більше (у кілька разів), ніж вулиць у місті.
Щодо Новопречистенської (ще раніш Вередівська), то вона справді, отримала свою назву від храму Різдва Пресвятої Богородиці, у простомові – Нової Пречистої (стара Пречиста знаходилась на розі Шевченка і Пастерівської). Вибираючи між двома старовинними назвами, я все ж вибрав дещо молодшу, як більш значущу для Черкас. Вередівська названа за прізвищем поселенця, це нормальна назва, бо це прізвище раніш було тут поширене. Можливо, тут у мене також зіграло природне небажання непрямим шляхом увічнити прізвище одного із сталінських посіпак 1930-х років – голови Черкаської міськради часів Голодомору – «товаріща» Вереди. Після розбирання за ветхістю старої Пречистої цю церкву було перенесено на околицю міста, на середину кварталу, а сусідня вулиця Вередівська отримала назву Новопречистенська. Судячи з просторічної, а не офіціозної назви вулиці, вона має народне походження. Так що, аргумент про назву часів Російської імперії є недоречним, бо тоді і Шевченко має бути неполіткоректним, адже жив у часи Російської імперії і, о Боже, був російським підданим.
У той же час, саме церква Різдва Пресвятої Богородиці у 1923-1930 роках стала кафедральним храмом єпископа Черкаського і Чигиринського о.Конона Бея Української автокефальної православної церкви, символом відродження українського православ’я. У 1930 році УАПЦ було ліквідовано, загинуло близько 2 тис. її священників, понад 30 єпископів (у тому числі й о.К.Бей), сотні тисяч активістів української церкви. А у серпні 1941 року радянська влада, при відступі з міста, без попередження навколишніх жителів (як і при підриві Дніпрогесу), підірвала цей храм. Були руйнування і постраждалі від розльоту великих уламків. Відродження цієї назви – Новопречистенської – є своєрідним топонімічним пам’ятником усім цим патріотам, що боролись і загинули за Україну, і простим українським православним християнам, що постраждали від цієї нелюдської влади.
Символом чого є ім’я Сєдова, якого Ви і далі пропонуєте “вшановувати”? “Генетичного українця” Сєдова, котрий віддав своє життя на вівтар іншого, чужого нам народу, став його гордістю і був цілком “героєм” для Радянської влади, котра й дала його ім’я цій вулиці лише у 1957 році (до того вона була Папаніна). Багато “генетичних українців” воюють тепер з нами на Донбасі. Мільйони їх живуть в Росії, працюють для неї, оплачуючи кулі та снаряди, котрі вбивають наших патріотів. Мати українські гени – недостатня заслуга, щоб твоїм іменем назвали вулицю. Які конкретні заслуги Сєдова перед Україною і, передусім, перед Черкасами? Тут питання треба ставити не так: «За які провини усувають його ім’я?», а «За які заслуги має носити вулиця в Черкасах ім’я того чи іншого діяча?» Не маю нічого проти полярника Сєдова і його заслуг, але не перед Україною і Черкасами. Тоді давайте ще вшануємо вулицею і Сімона Болівара, теж видатна людина, а головне – не має жодного стосунку до Черкас.Якщо комусь так сильно подобається Сєдов, то запропонуйте сільраді с.Придніпровського на Чорнобаївщині, назвати одну з декомунізованих вулиць на честь сина їхнього земляка!
Сподіваюся, що після закону про декомунізацію з’явиться ще й закон про дерусифікацію, бо це всього лиш різні сторони одного процесу – деколонізації. А вул. Сєдова, який цілком задовольняв радянську владу, за принципом «будь-що російське краще за українське», однозначно, одна з ознак русифікації українського етнічного простору. Між іншим, перелік вулиць Черкас і досі нагадує більше якусь Кострому чи Вологду, адже вулиць на честь українських діячів культури і науки в нас і досі більше, ніж на честь російських. Хоча більшість цих діячів цілком заслужено визнані видатними, нічого поганого в них начебто немає. Крім їх російського контексту. Назвіть хоч одне російське місто, де більше вулиць (хоч декілька) на честь українських діячів, а не російських. Немає і бути не може. А в нас може, бо це ознака малоросійської меншовартості”.
