Після смерті Остафія Дашковича (1535/36) і до призначення Михайла Вишневецького (1559) на посаді старости черкаського (і канівського) спостерігалася справжня плинність кадрів – мало хто з урядників протримувався на цьому місці довше 5 років (все ж таки – це не «тєкучка» нинішніх черкаських губернаторів!). Не був винятком і Онікєй Горностай (†1566), який обійняв цю посаду 29 вересня 1544 р.
Черкаський замок. Реконструкція. Фото uk.wikipedia.org
Він був сином засновника шляхетського роду Горностаїв пана Горностая Романовича, ключника київського та намісника овруцького. Його старший брат – Івана Горностай – знаний державний урядник, який обіймав посади писаря великого литовського і маршалка надвірного литовського.
О. Горностай вперше, як дворянин господарський згадується в «Переписі війська ВКЛ» (1528), за яким мав постачати для ополчення 4 коней. Свій кар’єрний ріст Онікєй традиційно розпочав із вдалого шлюбу: одружився із донькою Гринька Громиці, ключника віленського. У 1533 р. від тестя успадкував його посаду в литовській столиці. Близькі відносини із польсько-литовським монархом Зигмутном І Старим та королевою Боною Сфорцею сприяли подальшій кар’єрі молодого руського шляхтича – вже у 1539 р. він отримав посаду писаря господарського у справах руських («писаря волостей руських»). Згодом О. Горностай постав, як досвідчений дипломат-міжнародник: брав участь у місіях до Криму та Московії, зокрема, очолював посольство для заключення миру із кримським ханом Сахібом І Гераєм у 1541 р.
Певно, винагородою за успішну державну та дипломатичну служби стало його призначення старостою черкаським і канівським – управління королівськими маєтностями було не лише почесним обов’язком, але й можливістю непогано заробити (особливо в «сірій зоні», якою були прикордонні староства).
На самому початку старостування О. Горностай підтвердив Київському Пустинно-Микільському монастирю права на володіння землями («урочищами и уходами по Днѣпру, съ бобровыми гонами и рыбною ловлею») на території Черкаського староства – т. зв. Білобережжям (берег і острови заплави Дніпра коло гирла р. Сула). При цьому, черкаським містянам було заборонено полювати і рибалити в цих угіддях. Це було лише прологом до подальшого загострення відносин городян із королівським намісником. Взагалі, конфлікти черкащан із новопризначеними старостами стали традиційними (особливо після повстання 1536 р.).
Навесні 1546 р. королю і великому князю Зигмунту ІІ Августу довелося втрутитися в суперечку між черкасцями і старостою О. Горностаєм, яка полягала в надмірних зборах і повинностях, які наклав на своїх підлеглих останній. Зокрема, старості закидали, що він збираючи із містян податок на охорону замку (т. зв. «кліковщину»), тим не менше залучав їх до несення служби; випасав своїх корів і кіз на міщанських уходах; забороняв вільно торгувати; змушував надавати по двоє провідників для супроводу литовських послів у Орду та ін. Монарх виніс судове рішення по цій справі, у якому заборонив старості чинити кривди містянам, вводити нові податки та повинності.
Врешті-решт, через три роки після призначення, 6 вересня 1547 р. Зигмунт Август, «абы въ бояръ, слугь и мѣщанъ черкаскихъ надъ уставу ихъ: ничого большъ не вымагалъ», здійсив рокіровку: поміняв посадами О. Горностая із гомельським старостою паном Яном Хрщоновичем (теж відомим «господарником»). Пробувши 5 років старостою в Гомелі, Горностай згодом обійняв цю само посаду в Річиці (також в суч. Білорусі). У 1551 р. від старшого брата йому перейшла посада маршалка надвірного литовського. Онікєй та його нащадки володіли маєтностями на території сучасної Білорусі, а також на Житомирщині.
Дмитро Куштан, археолог, краєзнавець
