“Це Черкаси, дєтка!” Тут нічого не будується швидко, окрім ТРЦ та висоток у середмісті. І що там той театр на реконструкції тривалістю якихось нещасних п’ять з половиною років. У нас навіть пам’ятники встановлюють в рази довше! А коли вже станеться таке диво, то тільки й подумається… Втім, будемо культурними.
1. КОРПУС ЧНУ №4: 30 років
Він горів у квітні 1990-го, поетапно відновлювався із 2007-го, а відкрили стражденного у вересні 2020-го. За цей час Україна здобула незалежність, нею встигли покерувати 6 президентів (один в процесі), 20 прем’єрів, 13 міністрів освіти. Та що там Україна, світ змінився до невпізнання! А в Черкасах відновлювали корпус…
2. ІНСТИТУТ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ: 28+ років
Принаймні, так “воно” називалося 1993-го. Це те, що на перетині бульвару й вулиці Богдана Хмельницького. Бетонний кістяк в гущавині міських джунглів невдовзі стане “чемпіоном”.
3. ПАМ’ЯТНИК ДАНИЛУ НАРБУТУ: 22 роки
Очевидно, позицію слід вважати закритою, оціночних суджень уникну. З огляду на прийдешній ювілей художника – трохи розлогіше.
Данило Георгійович помер у березні 1998 року, а вже за кілька місяців на другому поверсі МВК було встановлено бронзове погруддя митця роботи архітектора В.Г. Довженка. І в цей самий час Довженко вже працював над пам’ятником Нарбуту, якому з самого початку відводилося місце біля драмтеатру. Але “щось пішло не так”. Чи навпаки, як по-черкаськи, то саме так як треба.
До теми повернулися 2006-го. Будівництво за драмтеатром взагалі починалося під благочинним приводом вшанування головного його художника упродовж 1965 – 1991 років. Дослівно: “Служба охорони культурної спадщини погоджує проект відведення земельної ділянки та вважає за можливе надати приватному підприємству “Бізнес-Гранд” в оренду терміном на 49 років земельну ділянку загальною площею 4970 кв. м. під пам’ятник художнику Данилу Нарбуту та підземно-наземний громадський торгівельно-культурний комплекс по вул. Гоголя, між вул. Дашковича та вул. Симоненка за рахунок земель, не наданих у власність чи користування Черкаської міської ради”.
фото Романа Кирея
4. ПАМ’ЯТНИК ВАСИЛЕВІ СИМОНЕНКУ: 20 років
Ухвала про його майбутнє встановлення датована 27 лютого 1990 року. На той час спілчани “Заповіту” вже активно збирали кошти (дуже цікава історія, особливо у фазі їхнього зникнення). “250 крб – Спілка художників м. Черкаси; 100 крб – сім’я Теліженків; 500 крб – партком НВО “Ротор”; 100 крб – Василь Захарченко, письменник; 6 крб 34 коп – гонорар студента педінституту О. Шатайло…” Таких звітів за підписом Михайла Вакуленка у тогочасній періодиці чимало.
Багатостраждальний пам’ятник відкрили у листопаді 2010-го. В тому сенсі, що він був вже другим, а про перший краще взагалі не згадувати. І все б добре, та у березні 2012-го випадково з’ясувалося, що черкаський Василь аж занадто схожий на молодого Тараса з Кіровоградщини.
5. АЕРОПОРТ: 19+ років
23 червня 2001 року останній Ан-24 взяв курс на Ужгород, і відтоді використання усієї інфраструктури летовища за прямим призначенням припинилося. 12 липня було знеструмлено гідрометеорологічний пункт, а то вже траурний марш. Ну звістно ж, відтоді аеропорт відроджують. Як там ми в школі вчительку питали – “а в лапки брати?”.
6. ФІЛАРМОНІЯ: 17 років
За приписом пожежних її закрили 1987-го “на рік – півтора”, а вже зовсім іншою відкрили до Дня незалежності 2004-го. Однак не секрет, що об’єкт й дотепер не завершений.
7. РІЧКОВИЙ ВОКЗАЛ: 15 років
Складно виокремити саму будівлю із “загальної ситуації” по ВАТ “Черкаський річковий порт”, ще й аби стисло було. Двома реченнями: 1993-го за ініціативою Фонду держмайна України розпочалася приватизація підприємства, а до 1996-го приміщення стояло за списаними автографами руїни парканом. Ще за три роки колишній красень Річвокзал перетворився в архітектурне дрантя. Вдруге після 1962-го його відкрили у вересні 2011 року.
8. ГОТЕЛЬ У ПАРКУ: 14+ років
Наймістичніший об’єкт. Що там будують і чи будують взагалі – небагато знайдеться людей, які точно скажуть. Але зводити готельний комплекс замість “Туристу” у тоді ще Ювілейному парку розпочали у вересні 2006-го. Можете сміятися, але здати його планували у грудні 2007 року.
9. КОЛЕСО ОГЛЯДУ: 11 років
З цим “архіскладним” інженерним об’єктом ми теж примудрилися не вкластися у дві п’ятирічки. Не знаю, можливо то світовий рекорд. Після кількох нещасних випадків на паркових атракціонах України старе черкаське “чортове колесо” демонтували 2008-го, ну й мало не з першого дня почалася епопея щодо встановлення нового. Це неймовірно, але 2019-го таки вдалося!
10. ЛЬОДОВА АРЕНА: 10+ років
Суто в теоретичній площині, можна б взагалі не згадувати, але з переобранням міський голова від плану не відмовився. Тож нагадаю.
У 2011 році Черкаси долучилися до реалізації держпрограми “Хокей України”. Тоді-то на вулиці Жужоми й зібралися будувати льодовий Палац спорту на 3 тисячі глядачів. “Ціна питання” – 125 мільйонів гривень, третину коштів сподівалися отримати за вказаною програмою з держбюджету. До Черкас прибули представники фінської будівельної компанії…
Потім чимало всього сталося, і здавалося – хокейна історія “часів режиму” давно забута. Аж раптом новообраний міський голова Анатолій Бондаренко повідомив, що тема не втратила актуальності, тож на вулиці Героїв Дніпра, орієнтовно між 53 та 61 будинками, “ковзанка” за 90 мільйонів буде. Потім знову все забулося, тож тепер – спроба №3…
А ви кажете “театр”. Майте терпіння, шановні!
Борис Юхно, журналіст, краєзнавець
